Казка упродовж останніх років стала об'єктом дослідження фольклористики, літератури, педагогіки, психології, лінгводидактики.
Фольклористика розглядає казку за типом поетичної архітектоніки як специфічний епічний, прозаїчний, сюжетний жанр, як епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного або соціально-побутового характеру зі своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних та сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії.
З погляду вчених-фольклористів (Н.О. Ведернікова, Л.Ф.Дунаєвська, Є.В.Померанцева та інші), казка характеризується своєрідними жанровими особливостями: в фольклорному процесі казка формується як твір усний, і тому має особливий стиль, сюжет і усталену композиційну будову. Сюжети казок завжди викінченні, стислі, багатоепізодичні, з драматичним напруженням, чіткістю, динамічним розвитком подій.
Дослідники народних казок виділяють у поетичній системі казок такі основні художні засоби: гіперболу (у рукавичці вміщується аж семеро звірів): ретардацію (лисиця тричі умовляє півня, або тричі обдурює діда коза-дереза); градацію, яка досягається ретардацією з наступною гіперболізацією часу й простору (лисиця вперше несе півня не далеко, вдруге - далі, в третє - зовсім далеко); числову символіку.
Для мовного стилю казок більш характерне вираження дії, ніж якості: широко використовується дієслово і дуже рідко прикметники. Опис у казці - явище рідке, і якщо має місце, то досягається традиційним засобом і постійними епітетами. Значну роль відіграє звукова організація мови. Найбільш висока її форма - загальний пісенний тон, що досягається постійною ретардацією тексту, римованими фразами, включення у текст оповідей, пісень, наспівок, найпростіших форм звукової організації - звукових повторів та звуконаслідувань. Усі перелічені ознаки, зумовлені найголовнішою особливістю жанру - характером художньої вигадки, яка поєднує у собі дві функції - ідейну та естетичну.
Естетична функція виявляється в яскравому, динамічному, романтичному зображенні подій, розважальності, гіперболізації фізичних та духовних якостей персонажів, тому психологічному впливові на слухача, який викликає у них співпереживання, тривогу, радість. „Ідейна функція казки полягає у перемозі добра над злом. Образи казки узагальнені, кожен з них - символ”, підкреслює С.В. Мишанич. Важливою рисою казкових героїв є їх традиційність, як втілення етичного й соціального досвіду народу. В них закріплено своєрідний фольклорний погляд на явища дійсності, тому казкові персонажі досить стійкі в основних своїх якостях.
Казка здійснює суттєвий вплив на розвиток дитячої мовленнєвої творчості. Ця проблема набула свого розвитку в дослідженнях С.К.Алексієвої, Є.А.Короткової, Є.А. Шибицької, Л.І. Фесенко і інші.
В працях (Р.І. Жуковської, А.В. Запорожець, Н.С. Карпинської) показано, що дошкільники, слухаючи народну казку вірять всьому, що в ній відбувається, стають ніби співучасниками подій, хвилюються за персонажі, радіють їх успіхам, засмучуються невдачам. Досягти того, щоб сприйняття казки стало “вдумливим” набагато важче.
Дошкільнику властиві образність і конкретність мислення, він оперує не абстрактними, а наочними образними і конкретними поняттями. Казка ніби зіткана з яскравих явних образів і розмовляє із своїми слухачами не абстрактними розміркуваннями про мораль, а демонструє її, за словами Н.С.Карпинської “агітує” за неї методом “активної наочності”. Ідею, яка міститься у простій і невигаданій фабулі, казка подає дітям у конкретних фактах і динамічних подіях. Мораль казки завжди виражена яскраво і виразно, тому зрозуміла дітя. Психологи зазначають наполегливість, з якою діти вимовляють повтори вже добре знайомої казки з тими ж деталями, без найменших змін дрібниць, навіть інтонацій у ході оповіді. Очевидно, ця стереотипність поведінки дає дитині впевненість у тому, що і цього разу все скінчиться добре.
Одже, з цього можна зробити такий висновок, що стиль, засоби виразності, образи, фабули сюжету доступні дітям дошкільного віку.
На початку старшого дошкільного віку діти долають значні труднощі, пов'язані зі сприйманням художнього тексту. За відносно короткий період часу вони навчаються розрізняти художню вигадку і зображувальну дійсність. О.П. Запорожець зазначає, що дитина виявляє достатньо реалістичний підхід до творів навіть там, де важко це дається дорослому.
Отже, у дитини починають складатися реалістичні критерії естетичних оцінок.
Вченими, котрі вивчали означену проблему, доведені факти активності дошкільників у сприйманні літературних творів, ще дає можливість зайняти їм позицію герою твору, зрозуміти мотиви його вчинків, і таким чином осмислити ідейну спрямованість, сутність художнього твору.
Дитині дуже важливо виділити позитивних і негативних персонажів, щоб відповідно реагувати на їх акції. Н.С. Карпинська підкреслює нестійкість дитячих емоцій і необхідність їх підтримувати та поглиблювати: “…треба вести дітей від емоційного сприймання казки до осмислювання її ідейного змісту”.
Активність дітей яскраво виявляється вже в ході слухання казки. Слухання супроводжується спілкуванням, репліками, запитаннями, протестами, спробами словом і ділом змінити хід подій, допомогти улюбленим героям.
З погляду деяких вчених (Н.С. Карпинська, Є.Ф. Лукіна, О.І.Соловйова), діти здатні швидко і правильно усвідомлювати і мотивувати
своє ставлення до героїв і співставляти вчинки персонажів та їх якості з власним досвідом. Саме зіставлення поведінки своєї і товаришів аналогічно казці свідчить про свідомий характер моральних оцінок вчинків героїв художніх творів.
У сприйманні літературного твору велике значення відіграє уява. Дитина навчається мислити подумки, уявлювальні дії породжують у дитини реальні почуття.
“Ефектом присутності” називає Л.А. Бочкарьова ситуацію “входження” дитини в середину зображених казкових подій. Сила дитячого уявлення наскільки значна, що діти відчувають невдавані почуття страху, радості, гордості, ніжності.
Показником творчої уяви є здібність дітей виходити за межі ситуації, можливість комбінувати свої враження від почутого, осмисленого до того, що вона бачить у житті.
Розуміння художнього твору проходить упродовж дошкільного періоду два ступеня, вважає Н.Г. Морозова. Перший, названий нею “розуміння плану значення”, являє собою розуміння дітьми лише фактичного змісту твору. Таке розуміння розкриває його вузько і неповно, залишає слухачів немов би
на поверхні події, не дозволяє проникнути в глибину зв'язків і відношення. Другий ступень - розуміння “плану списку” - передбачає проникнення у підтекст з опорою на виразні засоби мови.
Казка складає словесні картинки людського життя. Вчинки, почуття, думки людей, їх відношення, події, які з ними відбуваються, предмети, які їх оточують, - все це відображено в слові, яке несе в собі номінативно-зображувальне і емоційне значення.
В старшому дошкільному віці сприйняття характеризується фрагментарністю. При яскравому емоційному сприйманні діти цього віку слухають казку з відпочинком, відволікаючись від часу, мало уважні до
кожного слова художнього тексту. Вони не вміють ясно і чітко виложити свої думки і почуття відносно прочитаної казки.
Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називав В.О.Сухомлинський казку. За його словами, це “свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови”. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове виховання дитини відбувається також у казці.
В.О. Сухомлинський намагався розповідати казки дітям на лоні природи, поєднуючи спостереження з виявами фантазії. Це “Казка про Сонце”, “Казка про хмарину”, казки “Про Бабу-Ягу”, “Про жайворонка”, “Про Темінь і Сутінок”. Емоційне сприймання казки підсилюється і своєрідним казковим оточенням.
Казка є найпопулярнішим видом усної творчості, її полюбляють не тільки діти, а й дорослі.
Казки є тим неоціненим духовним багатством, у якому з найбільшою силою виявилися сподівання і надії народних мас. Українські казки, як і казки інших народів, відомі з найдавніших часів. Про це свідчить їх зміст. Проте збирання і дослідження українських казок почалося порівняно пізно
Першим збірником казок була книга Й. Бодянського “Наськи українськи казки. Запорожця Іська Материнки”, вона з'явилася в 1835 році.
З різних років батьки, вихователі розповідають дитині казки. Казка є мудрим наставником, вона навчає дітей, виховує в них кращі риси характеру, допомогає оцінити добрі і погані вчинки людей, вчить співчувати добру або засуджувати зло. Мова казки проста, чітка, локанічна. Часто описи в казці замінюються епітетами, подвійними дієсловами, прикметниками (“тягне-потягне”, “велика-превелика”), часом один епітет казки створює цілу картину пейзажу (“за крутії гори, за бистрії води…”, “краснеє літечко”). Казка наділяє героїв призьвиськами-епітетами, які завжди подобаються дітям: “зайчик-
лапанчик”, ”вовчик-братик”, “кіт-воркіт”, “лисичка-сестричка” тощо. У казках для дітей коза співає козенятам, щоб відчинили, співає пісеньку колобок. Повторення в казках подобаються дітям, вони краще запам'ятовують зміст.
Дуже велике значення К.Д. Ушинський приділяв казці. Вчений психологічно обґрунтував, чому саме так подобаються дітям казки. Він пояснює це особливостями дитячої уяви, надзвичайною вразливістю дитячого мозку. Крім, того за його словами обмежений досвід дитини, вузьке коло знань спричиняють дитину вірити у надзвичайне, сприймати казкових героїв як реальних діючих осіб, співчувати їм.
К.Д. Ушинський назвав казки “першими блискучими спробами” створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто-небудь був би спроможний “змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу.”
К.Д. Ушинський зазначав: “Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою. У народній казці велика, сповнена поезії дитина-народ розповідає дітям про свої дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії”.
Педагог дав і методичні вказівки, як краще використовувати казку: одну й ту саму казку потрібно читати дитині декілька разів і знову до неї повертатися крім того, дітей самих слід залучати до самостійного розповідання казок. Методика розповідання казки, за К.Д. Ушинським, повинна бути такою. Починає казку дитина з добре розвиненим мовленням, діти слухають, помічають, що вона пропустила, чи розповіла не так, як треба і доповнюють мовця, виправляють.
Скільки можливостей для розвитку дитячої фантазії таїть у собі навколишній світ. Потрібно тільки вміло спрямувати думку дітей, як одразу оживають казкові образи. “Через казкові образи, - у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів, що
пробуджуються казковими образами дитина вчиться мислити словами. Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттям дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і мовлення…”. Самостійне створення дітьми казок є водночас і першим кроком у розвитку мислення дитини від живого, конкретного до абстрактного.
Національні казки кожного народу неповторні й унікальні, тому що їх створює народ. Саме народ відображає у казці свої бажання, сподівання.
Українській народній казці притаманне зображення краси героя не детальним описуванням зовнішності (це може бути зроблене кількома штрихами: дорогі - мідні, золоті, срібні шати, відповідно такий самий кінь; змальовано кількома словами: “такий гарний, що й ну!”, “такий, що на світі другого немає”), а відтворення чуйності неодмінно скромності й добрих справ. Невипадково герої казок довго приховують свою справжню подобу, постають спочатку навіть у потворному вигляді (“Царівна-жаба”, “Про ужа-царевича та його вірну жону”).
У творах цього жанру все зосередження відбувається навколо героя та його долі. Позитивний герой долає перешкоди, завжди досягає мети. Та він, за спостереженнями дослідників має свої специфічні риси у різних видах казок
(О.Д. Бріцина, Є.М. Мелентинська та інші). Та все ж, кожній казці притаманий щасливий кінець.
Казки розширюють дитяче уявлення про добро та справедливість, різноманітність людських доль та характерів.
“Казка дає малюкам на рідкість яскравий, широкий, багатозначний образ світу. Не треба поспішати пояснювати світ”, - застерегає Юрій Нагібін, - “треба показувати його в найнесподіваніших і чудернацьких зворотах. Світ весь - таємниця, за кожною замкненою хвірткою ховається дивне царство, і нема межі можливостям людини".
Казка викликає у дітей напружену увагу до чарівних описів див, незвичайних подій, надзвичайно емоційну захопленість.
Діти наполегливо вимагають повторення казки з тими ж деталями і подробицями без зміни найменших дрібниць, навіть інтонацій при розповіданні. Діти стосовно казок досить довго залишаються консервативними. Їм хочеться, щоби казка розповідалась тими ж словами, що й в перший раз, їм приємно ці слова впізнавати, засвоювати у першопочаткової послідовності, знову відчувати хвилювання, як при першій зустрічі з ними в тій самій послідовності: здивування, страх, винагорода.
Кожна казка обов'язково на меті має повчати малюків, як треба поводитися в певній ситуації, застерігає від неправильних дій. Казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. Якщо хочете зацікавити дитину, запропонуйте їй послухати казку, і вона все облишить, аби потрапити у чудовий казковий світ.
В українських казках магічними числами є 3, 7, 9, 12. Число сім у древніх вважалося виразником найбільшої повноти міри. Про це говориться у народних прислів'ях: “Семеро одного не чекають”, “Сім разів відміряй, один раз відріж”. Головному герою казки доводиться вибирати, якою з трьох доріг йому йти. Тричі проспівує козенятам пісеньку коза-дереза.
Крім магічних чисел є ще й своєрідні повтори, які створюють динамічну ритміку оповіді, полегшує дітям запам'ятовування її змісту.
Казка має своєрідні художні та композиційні засоби побудови, вона містить багато діалогів.
Діалогізована оповідь казки схожа на коротеньку пісеньку, яку можна легко проспівати. Ця особливість народної казки дає можливість легко інсценізувати її.
У казках олюднюються звірі, птахи, явища природи, які розмовляють людською мовою.
Є в казці гіперболізація (перебільшення): у маленьку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; ретардація (уповільнення): лисичка тричі умовляє півника відчинити віконце.
Казка має традиційні зачини і кінцівки, які обрамляють оповідь, дають установку на вигадку.
Основними художніми засобами в жартівливих та сатиричних казках є дотеп, іронія, карикатура, гротеск, прийоми контрасту, зіставлення, алогізму тощо.
Складовими чинниками казок є численні прислів'я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, повір'я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності.
Для мовного стилю казок більш характерне вираження дії ніж якості: широко використовується дієслово і дуже рідко прикметники. Опис у казці - явище рідке, і якщо має місце, то досягається традиційним засобом і постійними епітетами. Значну роль відіграє звукова організація мови. Найбільш висока її форма - загальний пісенний тон, що досягається постійною ритмізацією тексту, римованими фразами, включенням у текст оповідей, пісень, наспівок, найпростіших форм звукової організації - звукових повторів та звуконаслідувань.
Казка складає словесні картинки людського життя. Вчинки, почуття думки людей їх відношення, події, які з ними відбуваються предмети, які їх оточують, - все це відображене в слові, яке несе в собі номінативно-зображувальне і емоційне значення.
Казка захоплює дитину своїм змістом, збуджує уяву, фантазію, але й водночас розширює її життєвий кругозір, дає її уявлення про мораль, справедливість, про необхідність боротись і з злом. Це визначає ідейний зміст казок, характер їх сюжетів, образів, деталей розповідання, мову.
Вчені вказують, що в усіх казках є елементи дійсності. Саме ця особливість казки містить у собі багатющі виховні можливості.
Ототожнюючи себе з героями казок, дитина вбирає в себе ідеї гуманізму, героїки. Вона радіє щасливому закінченню казки, перемозі, справедливого чесного, безстрашного героя, нагородженю за стійкість,
працелюбність; через казку знайомиться з яскравістю, барвистістю, виразності рідної мови.
Слухаючи казку, діти радіють, що дівчинка Маша втекла зі своїм братиком від Баби-Яги, що швидка річка сховала їх від гусей-лебедів під стрімкий бережечок, що яблунька “закрила їх гілками, прикрила їх листочками”, що рукодільницю Дід Мороз наділив щедрими дарунками, а Ледащицю примусив горювати, що Хавронечка одержала нагороду за свою працьовитість, а сестриця Оленка і братик Іванко стали жити-поживати.
Діти не тільки засвоюють суть казки, а й запам'ятовують повтори, етапи, типові казкові звороти, тобто відчувають красу форми, своєрідність стилю, переносять у свою мову те, що вони запам'ятали.
В історичному плані казки - явище досить пізнє. Передумовою їх створення у кожного народу був розклад первіснообщинного ладу та занепад міфологічного світогляду, коли в свідомості людей відбувся “художній вибух”, внаслідок якого релігійно-магічний зміст обрядів та міфів еволюціонував у поетичну форму казок. Визначити історичні межі народження казок неможливо, оскільки вони “належать до найдавніших
витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, яких не досягає жодна людська історія”.
У ті далекі часи казка виконувалася з магічною метою - накликати долю, достаток, щасливі долі, забезпечити перемогу в бою, уберегтися від смерті чи хвороби. Розповідь казки була елітарною справою, яку натхненно виконували волхви, Велесові внуки, діти Боянові з непохитною вірою в магію рідного священного слова, перед якими трепетали духи зла, зупинялася смерть, розверзалися небеса, німіли звірі. Незвичайні герої тут діють у вирії незвичайних подій та явищ природи. Казка сприймалася пращурами як священнодійство; за словами І. Березовського, ймовірно, що вона “була у ті далекі часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими
забобонами, відзначалися своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині”. Згодом втратилися її ритуальний характер, магічний зміст, і вона почала виконувати естетично-розважальну чи інформативно-дидактичну функцію житті людей.
Казка - є поняття видове, оскільки об'єднує кілька жанрів: про тварин, чарівні і побутові, між якими часом важко провести чітку межу, оскільки їх сюжети здатні змінювати свою жанрову належність. Походження казкових жанрів сягає різної історичної глибини. Найдавніші казки про тварин, оскільки зв'язані з тотемічними уявленнями, далі - чарівні, і вже потім - побутові.
Комментариев нет:
Отправить комментарий